Війна ставить перед державою складні завдання, але навіть в умовах оборони країни межі допустимого примусу мають залишатися предметом правової оцінки
Але є інша реальність, не менш важлива: навіть під час війни держава не має права втрачати правову форму. Саме в умовах воєнного стану законність дій державних органів має бути не слабшою, а сильнішою. Бо коли право поступається місцем страху, силі та адміністративному тиску, суспільство починає втрачати довіру не лише до окремих посадових осіб, а й до самої ідеї справедливості.
Мобілізація не може перетворюватися на полювання на людей. Вручення повістки не може підмінятися фізичним примусом. Перевірка документів не може перетворюватися на фактичне затримання без належної правової підстави. А виконання мобілізаційних завдань не може виправдовувати приниження людської гідності.
Держава встановила нові правила — і сама повинна їх дотримуватися
У 2024 році законодавець запропонував суспільству нову модель відносин у сфері військового обліку та мобілізації. Суть цієї моделі була зрозумілою: військовозобов’язані повинні оновити свої облікові дані у визначений строк, а держава, зі свого боку, повинна діяти через передбачені законом процедури.
Це мало стати новим балансом між потребами оборони та правами людини. Громадянин повідомляє державі, де він перебуває, надає актуальні дані, перебуває в правовому полі. Держава, у свою чергу, не вдається до хаотичних або силових методів, а використовує цивілізований механізм виклику, оповіщення, вручення повісток, проходження медичного огляду та прийняття рішень у встановленому
законом порядку.
Саме так має працювати правова держава навіть під час війни.
Однак суспільний конфлікт виникає тоді, коли держава спочатку встановлює правила, декларує прозорість і передбачуваність, а потім окремі її органи або посадові особи діють так, ніби цих правил не існує.
Якщо людина виконала свій обов’язок, оновила дані, перебуває на обліку, має документи, але все одно стикається з силовим сценарієм на вулиці, у транспорті, біля торгового центру, ресторану чи концертної зали, виникає закономірне питання: для чого тоді були встановлені ці правила?
Право не може бути одностороннім договором, у якому громадянин зобов’язаний виконувати все, а держава залишає за собою право діяти на власний розсуд.
Проблема не в мобілізації як такій, а в способі її реалізації
Необхідність мобілізації в умовах війни не заперечує необхідності дотримання прав людини. Це не взаємовиключні речі. Навпаки, чим складніша ситуація для держави, тим важливіше зберегти межу між законним виконанням державної функції та свавіллям.
Мобілізація є правовим процесом. Вона повинна мати процедуру, документи, строки, підстави, повноваження, відповідальних осіб, можливість оскарження та контроль. Якщо ж процес зводиться до того, що чоловіка фактично зупиняють, обмежують у свободі пересування, забирають до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, швидко проводять формальні
процедури і направляють далі — це вже не сприймається суспільством як законна мобілізація.
Це сприймається як примус.
А примус, який не пояснений законом, не оформлений належним рішенням і не супроводжується реальними гарантіями захисту, породжує страх. Страх породжує недовіру. Недовіра породжує опір. І в результаті держава отримує протилежний ефект: замість підтримки — відчуження, замість дисципліни — внутрішню напругу, замість правового порядку — відчуття несправедливості.
Адміністративний план не може бути вищим за права людини
Одна з найбільших небезпек у мобілізаційному процесі полягає в тому, що посадові особи на місцях можуть сприймати мобілізаційні показники як головну мету своєї діяльності. Коли кількість стає важливішою за законність, неминуче виникає ризик зловживань.
Держава може ставити завдання. Армія може потребувати поповнення. Командування може вимагати результат. Але жоден адміністративний показник не може виправдати порушення прав людини.
Посадова особа не має права думати категоріями: «головне — виконати план, а законність потім якось пояснимо». У правовій державі має бути навпаки: спочатку законність, потім результат. Бо результат, здобутий незаконним способом, завжди руйнує легітимність державного рішення.
Особливо небезпечно, коли особи, відповідальні за мобілізаційні заходи, самі перебувають під тиском.
Якщо невиконання показників може мати для них негативні службові наслідки, виникає спокуса діяти жорсткіше, швидше, формальніше. Але система, яка підштовхує посадову особу до порушення прав людини, не стає від цього ефективнішою. Вона стає небезпечнішою.
«Бусифікація» як симптом втрати правової довіри
Слово «бусифікація» не є юридичним терміном. Його немає у законі. Але воно стало частиною суспільної мови, бо люди намагаються назвати явище, яке вони бачать і якого бояться.
Це явище не можна ігнорувати лише тому, що воно не має офіційного визначення. У правовому сенсі за ним можуть стояти дуже конкретні питання: чи мала посадова особа право зупинити людину, чи були законні підстави для перевірки документів, чи не було фактичного затримання без рішення уповноваженого органу, чи забезпечили людині можливість повідомити родичів або адвоката, чи
належно проведено медичний огляд, чи не було тиску, примусу або обмеження свободи пересування.
Кожне таке питання має значення. Бо мобілізація — це не момент, коли людину фізично доставили до певного приміщення. Це процедура, в якій держава повинна довести законність кожного свого кроку.
Якщо держава вимагає від громадянина поваги до закону, вона сама повинна демонструвати повагу до закону першою.
Публічні рейди і сигнал суспільству
Особливе занепокоєння викликають ситуації, коли перевірки військово-облікових документів проводяться масово, одночасно, у публічних місцях, після концертів, у закладах відпочинку, біля торгових центрів або в інших місцях значного скупчення людей.
З формальної точки зору держава може пояснювати такі дії необхідністю перевірки документів і виконанням мобілізаційного законодавства. Але з точки зору суспільного сприйняття такі дії мають інший ефект. Вони демонструють не впорядковану правову процедуру, а силу. Вони створюють відчуття, що громадянин не є учасником правових відносин із державою, а є об’єктом
адміністративного впливу.
Це дуже небезпечний сигнал.
Публічна сила може дати короткий результат. Але вона майже завжди руйнує довгострокову довіру. А під час війни довіра між громадянином і державою є не менш важливою, ніж зброя, техніка або мобілізаційні ресурси.
Межа між законним викликом і незаконним примусом
Законний виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки повинен мати зрозумілу форму: належне оповіщення, належно оформлена повістка, визначений час і місце прибуття, правові наслідки неприбуття, можливість надати документи, підтвердити право на відстрочку, пройти медичний огляд, оскаржити рішення.
Незаконний примус виглядає інакше. Це ситуація, коли людина фактично не може вільно піти, коли їй не пояснюють підстави дій, коли її телефонують або не дозволяють зв’язатися з близькими, коли адвоката не допускають або ігнорують, коли медичний огляд проводиться формально, коли рішення приймається не після реального з’ясування обставин, а для завершення заздалегідь визначеного
сценарію.
Межа між законністю і свавіллям проходить саме тут: чи залишається людина суб’єктом права, чи її перетворюють на об’єкт виконання плану.
Адвокатський погляд: право на захист не зникає під час мобілізації
Кожна людина, щодо якої проводяться мобілізаційні заходи, має право на правову допомогу. Вона має право розуміти, що з нею відбувається, на якій підставі її викликають, які документи оформлюються, яке рішення приймається, чи має вона право на відстрочку, чи належно проведено військово-лікарську комісію, чи можна оскаржити дії або рішення посадових осіб.
Право на адвоката не є перешкодою для мобілізації. Це запобіжник від помилок, зловживань і незаконних рішень.
Якщо людина справді підлягає мобілізації, це повинно бути встановлено законно. Якщо людина має право на відстрочку — це право повинно бути розглянуте належно. Якщо людина має серйозні проблеми зі здоров’ям — вони не можуть бути проігноровані формальним медичним оглядом. Якщо посадова особа перевищила повноваження — це повинно мати правові наслідки.
Війна не скасовує адвокатуру. Війна не скасовує суд. Війна не скасовує Конституцію. Війна не скасовує людську гідність.
Чому це важливо для держави
Україні
Автор: Сергій Громов
15 жовтня 2024 року
людської гідності.
законом порядку.
існує.
Це сприймається як примус.
закону першою.
адміністративного впливу.
Це дуже небезпечний сигнал.
мобілізаційні ресурси.
сценарію.
незаконних рішень.
людську гідність.
Чому це важливо для держави
Можна помилково думати, що жорсткі методи мобілізації допомагають державі швидше досягати результату. Але в довгостроковій перспективі незаконний примус завжди працює проти держави.
Він деморалізує суспільство. Він створює образ несправедливості. Він підриває довіру до армії, хоча сама армія потребує поваги і підтримки. Він ставить під сумнів законність дій органів влади. Він дає підстави для судових спорів, скарг, кримінальних проваджень, міжнародної критики та внутрішнього розколу.
Держава, яка захищається від зовнішнього ворога, не повинна створювати всередині країни відчуття безправ’я. Бо безправ’я ніколи не зміцнює оборону. Воно лише послаблює суспільний фундамент, на якому ця оборона тримається.
Висновок
Мобілізація під час війни може бути необхідною. Але необхідність не означає вседозволеність. Держава має право вимагати виконання обов’язків, але вона не має права відмовлятися від власних обов’язків перед людиною.
Правова мобілізація — це процедура, документи, повага, контроль, медичний огляд, можливість захисту і право на оскарження. Неправова мобілізація — це страх, сила, поспіх, формальність і мовчання.
Україна бореться не лише за територію. Україна бореться за право залишатися державою, де людина має гідність, а влада має межі.
Саме тому питання мобілізації — це не лише питання армії. Це питання права. Це питання довіри. Це питання того, якою державою Україна буде після війни.
Україні
Автор: Сергій Громов
15 жовтня 2024 року
людської гідності.
законом порядку.
існує.
Це сприймається як примус.
закону першою.
адміністративного впливу.
Це дуже небезпечний сигнал.
мобілізаційні ресурси.
сценарію.
незаконних рішень.
людську гідність.
Чому це важливо для держави
розколу.
якому ця оборона тримається.
Висновок
перед людиною.
мовчання.