Презумпція невинуватості є одним із базових принципів кримінального процесу, а стандарт розумного сумніву визначає межу, за якою припущення вже не можуть замінювати доказування
Зі змісту статті 17 Кримінального процесуального кодексу України можна виділити такі критерії, або ознаки, презумпції невинуватості:
дотримання процесуального порядку здійснення кримінального судочинства та прийняття процесуальних рішень; onus probandi, тобто тягар доведення, який покладається на сторону обвинувачення; доведеність вини поза розумним сумнівом; встановлення винуватості обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили; допустимість доказів.
Презумпція невинуватості є мірилом законного та об’єктивного кримінального судочинства і водночас однією з основ правових відносин у суспільстві загалом.
Актуальні питання застосування та правової природи презумпції невинуватості не залишилися поза увагою таких провідних українських науковців, як В. Г. Гончаренко, Л. М. Лобойко, В. Т. Маляренко, В. Т.
Нор, В. О. Попелюшко, В. М. Тертишник, М. Є. Шумило, Г. Ю. Юдківська та інші.
Попри значну наукову опрацьованість цієї теми та її належне законодавче закріплення, актуальність презумпції невинуватості не зникає. Коло невирішених наукових і практичних питань залишається достатньо широким.
У цьому матеріалі йдеться про один із ключових аспектів презумпції невинуватості — можливість встановлення винуватості особи виключно поза розумним сумнівом, а також про межі дії презумпції невинуватості після доведення винуватості поза розумним сумнівом.
Поняття розумного сумніву
Розумним можна вважати такий сумнів щодо доведеності винуватості особи, який об’єктивно, за сукупністю належних, достовірних і допустимих фактичних даних, не дає можливості безумовно стверджувати про наявність у діях особи ознак кримінального правопорушення.
Застосування цього аспекту презумпції невинуватості неможливе без застереження про необхідність незалежного оцінювання фактичних даних кримінального провадження.
В. Т. Нор, коментуючи статтю 17 Кримінального процесуального кодексу України, серед іншого зазначав, що наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Саме неупередженість, у розумінні відсутності заздалегідь сформованої думки у суб’єкта оцінки доказів при прийнятті процесуальних рішень та вчиненні процесуальних дій, має слугувати основою застосування презумпції невинуватості.
Розумний сумнів і обґрунтована підозра
Розглядаючи питання розумності сумніву щодо винуватості особи, варто звернути увагу на базове визначення обґрунтованої підозри, сформульоване Європейським судом з прав людини у своїй практиці.
Наявність обґрунтованої підозри означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Саме з моменту повідомлення особі про підозру або з моменту її затримання можуть існувати обставини, які в подальшому сформують у суду розумний сумнів.
Кримінальний процесуальний кодекс України визначає, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи. Як відомо, доведення перед судом обвинувачення є процесуальною функцією прокурора.
При цьому важливо звернути увагу на принципове питання: чи має презумпція невинуватості зворотну силу і чи може вона вважатися спростованою після доведення винуватості особи поза розумним сумнівом.
Чи є презумпція невинуватості спростовною
За твердженням Ю. В. Циганюк, яка у своїй науковій роботі досліджувала зв’язок засади презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, існує можливість спростування презумпції невинуватості.
Л. М. Лобойко також вважає, що презумпція невинуватості належить до числа спростовних правових презумпцій, дія якої припиняється після постановлення судом обвинувального вироку, але може бути відновлена на стадіях апеляційного провадження, касаційного провадження та провадження з перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.
Погоджується з такою точкою зору і Н. П. Сиза, уточнюючи момент закінчення дії презумпції невинуватості — до набрання вироком законної сили.
На нашу думку, такий підхід до вирішення цього принципового питання є хибним.
За семантикою, спростування — це доказ хибності твердження, судження або міркування. Кримінальне процесуальне судочинство побудоване таким чином, що особа вважається винною у вчиненні кримінального правопорушення виключно з моменту набрання обвинувальним вироком законної сили, а не з моменту вчинення кримінального правопорушення.
За статтею 17 Кримінального процесуального кодексу України, наслідком обвинувального вироку є можливість піддання особи кримінальному покаранню та поводження з нею як із винною — у межах, передбачених законом.
Межі дії розумного сумніву
Розумний сумнів щодо винуватості особи як елемент стандарту доказування формується під час оцінювання доказів слідчим, прокурором, слідчим суддею та судом. Він може бути передумовою різних процесуальних рішень: рішення про закриття кримінального провадження, рішення за результатами оскарження повідомлення про підозру, рішення про скасування обвинувального акта, виправдувального
вироку та інших процесуальних рішень.
Однак навіть у випадку доведення стороною обвинувачення винуватості особи поза розумним сумнівом та, як наслідок, постановлення обвинувального вироку, який набере законної сили, презумпція невинуватості не має зворотної дії.
Цей принцип не є і не може бути спростовним за своїм характером.
Отже, твердження про хибність, спростування або зворотну дію презумпції невинуватості після набрання законної сили обвинувальним вироком суду є неприпустимим.
В. О. Попелюшко у статті «Презумпція невинуватості за законом, на грані закону та поза його межами» аргументовано відносить, зокрема, спростовність презумпції невинуватості до форм глумління над нею.
Він зазначає, що під час розслідування та судового розгляду справи слідчий і суд не підтверджують і не спростовують презумпцію невинуватості, як і будь-який інший принцип. Вони нею керуються і дотримуються її, тобто дотримуються відповідного правового стану особи.
Приклад неприпустимості зворотного спростування
Як приклад неприпустимості спростування презумпції невинуватості можна розглянути ситуацію, за якої особа, вже засуджена за вчинення кримінального правопорушення, має право звернутися до Європейського суду з прав людини, оскаржуючи відсутність обґрунтованої підозри на момент вирішення питання про обрання запобіжного заходу, коли вона перебувала у статусі підозрюваного.
Особа не позбавляється права на таке звернення навіть у разі її подальшого визнання винною.
Підсумовуючи викладене, необхідно підкреслити: подальше доведення винуватості поза розумним сумнівом за жодних умов не може слугувати підставою для виправдання відповідного ставлення до особи або поводження з нею в минулому.
Презумпція невинуватості — це не припущення, яке потім «спростовується» обвинувальним вироком. Це правовий стан особи, який держава зобов’язана поважати на кожному етапі кримінального провадження.
презумпції невинуватості рішень; допустимість доказів.
достатньо широким.
Поняття розумного сумніву
сумнівом.
невинуватості.
передбачених законом.